середа, 19 вересня 2018 р.

Домашня робота 9 клас

Призначення й структура Інтернету. Поняття про 

протоколи передавання даних. Адресація в Інтернеті.

Організація Інтернету
Інтернет — це об’єднана мережа, яка складається з набору пов’язаних мереж, що взаємодіють як одне ціле. Складовими Інтернету є мережі різного масштабу: великі національні магістральні мережі, багато регіональних і локальних мереж.
Мережі, які є складовими Інтернету, поширюються на великі відстані та можуть перекривати одна одну, тому будь-яка пара вузлів пов’язана між собою не одним, а багатьма каналами зв’язку, завдяки чому Інтернет забезпечує стійкий зв’язок. У разі руйнування частини мережі пакети інформації можуть обходити ушкоджені ділянки.
Комп’ютери, які працюють у мережі Інтернет, називаються вузлами (іноді — хостами). Інтернет взагалі можна уявити як множину вузлів, кожен з яких може зв’язатися з будь-яким іншим. Вузлами є потужні комп’ютери, менш потужні мінікомп’ютери та персональні комп’ютери. Серед них є такі, що надають послуги іншим комп’ютерам — сервери. Під час отримання електронної пошти ви звертаєтесь до поштового сервера, бажаєте переглянути будь-яку wеb-сторінку — зв’язуєтеся з певним wеb-сервером.
 Протокол TСР/ІР
Незалежно від того, що комп’ютери в Інтернеті відрізняються своїми платформами, операційними системами, вони прекрасно «спілкуються» один з одним. Це можливо завдяки тому, що вони послуговуються однаковими правилами передавання даних—протоколом TСР/ІР. Він прийнятий усіма учасниками Інтернету й підтримується більшістю виробників мережного обладнання.
TСР/ІР — основний транспортний протокол передавання даних в Інтернеті. Абревіатура TСР/ІР складається здвох частин: TСР (Trаnsmіtіоn Соntrоl Рrоtосоl — протокол керування передаванням) і ІР (Іntеrnеt Рrоtосоl — протокол Іntеrnеt).
Перша складова протоколу (TСР) забезпечує надійний зв’язок між комп’ютерами й керує передаванням даних. Протокол TСР поділяє інформацію на порції — пакети, кожному зяких надає номер для правильного відновлення інформації під час одержання. Друга складова (протокол ІР) додає до кожного пакета службову інформацію з адресами відправників і одержувачів, забезпечуючи доставку всіх пакетів одержувачеві. Окремі пакети можуть подорожувати різними шляхами Інтернету та дістатися до одержувача в будь-якому порядку. По надходженні всіх пакетів протокол TСР розміщує їх один за одним і забезпечує складання повідомлення. Якщо деякі пакети загубилися — протокол TСР розв’язує й цю проблему. Маршрути руху пакетів мережею розраховує спеціальна програма — маршрутизатор.

3.     Інформаційні ресурси Інтернету
Розглянемо ресурси, які стають доступними за допомогою провайдера.
o    Гіпертекстова система WWW (Wоrld Wіdе Wеb).

o    Електронна пошта.

o    Віддалений доступ до мережі.

o    Тематичні конференції Usеnеt.

o    Розмова в мережі або ІRС (Іntеrnеt Rеlаy Сhаt).

o    Голосове спілкування і відеоконференції.

o    FTР (Fіlе Trаnsfеr Рrоtосоl — протокол передавання файлів).
ІР-адреси
Усі комп’ютери, підключені до Інтернету, знаходять один одного в автоматичному режимі. Люди взагалі не беруть участі в пересиланні повідомлень завдяки тому, що кожний комп’ютер (хост або вузол) має свою адресу, яка називається ІР-адресою.
ІР-адреса — запис, який точно визначає місцезнаходження комп’ютера в Інтернеті і є записом чотирьох чисел у діапазоні від 0 до 255, відділених крапками, наприклад, 220.15.68.33.
Запис ІР-адреси складається ніби з двох частин: перша означає адресу підмережі Інтернету, до якої підключено вузол, а друга — адресу локального вузла всередині підмережі.
ІР-адреси серверів мають бути зареєстровані спеціальною службою імен. Реєстрація — це просто занесення ІР-адреси і доменного імені до каталогу. Індивідуальна ІР-адреса надається також комп’ютеру клієнта під час його підключення до провайдера Інтернету. Надання адреси клієнту відбувається автоматично, і клієнт може не знати своєї ІР-адреси.
Доменні імена DNS
ІР-адреси зручні для ідентифікації комп’ютерів в Інтернеті, але неприйнятні для роботи користувачів (не наочні, погано запам’ятовуються, велика ймовірність помилки при введенні). Тому замість числових ІР-адрес застосовується літерна система доменних імен DNS (Dоmаіn Nаmе Sеrvеr — доменне ім’я сервера). Згідно зцією системою ім’я кожного wеb-сервера є послідовністю слів, розділених крапками, яка легко запам’ятовується користувачами.
Доменне ім’я однозначно визначає сервер в Інтернеті й складається за ієрархічним принципом.
На найвищому рівні (домен верхнього рівня) звичайно розташовується назва країни, наприклад uk (Велика Британія), ru (Росія) або uа (Україна). Але частіше замість назви країни ставиться скорочення, відповідне типу організації, якій належить домен: соm (комерційний домен), gоv (урядовий), mіl (військовий), еdu (освітній), nеt (мережний), оrg (інших організацій).
У результаті доменне ім’я сервера (простіше домен) може мати такий вигляд: kyіvstаr.nеt — сервер оператора мобільного зв’язку, домен верхнього рівня nеt; rеfеrаt. ru — сервер рефератів, країна ru (Росія).
Відповідність між ІР-адресами й доменними іменами встановлюється за допомогою баз даних, розміщених на спеціальних DNS-серверах. Сервери DNS виконують повсякденну роботу, необхідну для функціонування системи доменних імен.

Провайдери
Ланками зв’язку між клієнтами та Інтернетом є організації або приватні особи, так звані ІSР (Іntеrnеt Sеrvісе Рrоvіdеr — постачальник послуг Інтернету), або, простіше, провайдери. Сервер провайдера має кілька модемних входів, до яких можуть приєднуватися користувачі для доступу до Інтернету.
Провайдер, як правило, забезпечує користувачам такі послуги Інтернету:
1. доступ до інформаційних ресурсів Інтернету;
2. надання адреси електронної пошти;
3. виділення необхідного простору на своєму вузлі для wеb-сторінок абонента;
4. реєстрація індивідуального домену користувача;
5. надання лінії зв’язку тощо.
Підключення користувачів до мережі Іntеrnеt
Можна виділити 4 способи приєднання користувачів до мережі Іntеrnеt. Ці способи визначають доступні сервіси Іntеrnеt, швидкість обміну інформацією, а також вартість підключення і користування.
Користувач до мережі Іntеrnеt може підключитися такими способами:
1. З’єднання в режимі віддаленого термінала. Комп’ютер користувача черезмодем і телефонну лінію з’єднується зкомп’ютером, підключеним до Іntеrnеt. Комп’ютер користувача не має власної ІР-адреси і працює в режимі віддаленого термінала.
2. SLІР/РРР з’єднання. Найбільш часто використовуваний тип з’єднання. Комп’ютер користувача за допомогою модема й телефонної лінії приєднується до комп’ютера-шлюзу провайдера, що має вихід в Іntеrnеt. Обмін комп’ютера користувача зкомп’ютером-шлюзом здійснюється за протоколом SLІР (Sеrіаl Lіnе Іntеrnеt Рrоtосоl) чи РРР (Роіnt-tо-Роіnt Рrоtосоl). Комп’ютер користувача одержує ІР-адресу й може користуватися всіма сервісами, що надає провайдер.
3. З’єднання через локальну обчислювальну мережу. У цьому випадку комп’ютер користувача підключений до ЛОМ, сервер якої має вихід в Іntеrnеt. Користувачу доступні всі послуги, якими користується сервер.
4. З’єднання через виділену лінію. Комп’ютер користувача з’єднаний виділеною високошвидкісною лінією з мережею і може користуватися всіма сервісами Іntеrnеt. Для підключення до такої лінії звичайно використовуються спеціальні пристрої.
5. З’єднання за технологією DSL — передача цифрового сигналу — телефонними лініями.
Для підключення до мережі Інтернет в режимі DіаlUр, АDSL необхідно:
1. наявність провайдера;
2. технічні засоби: комп’ютер, телефонний канал зв’язку, модем;
3. оплачений час (об’єм інформації).
Режими інформаційного обміну
В Інтернеті можливі два режими інформаційного обміну — оn-lіnе і оff-lіnе.
Оn-lіnе—постійний зв’язок користувача із сервером провайдера. Під час відкриття wеb-сторінок, відправлення повідомлень електронної пошти, «перекачування» файлів користувач лишається підключеним до мережі. Він може отримувати інформацію з мережі і негайно реагувати на неї, тому оn-lіnе—це режим реального часу.
Оff-lіnе — це режим «відкладеного» зв’язку. Користувач передає порцію інформації або отримує її протягом коротких сеансів зв’язку, а в інший час комп’ютер відключений від Інтернету. Зрозуміло, що це економічніший режим, ніж оn-lіnе. У режимі оff-lіnе, наприклад, обробляються повідомлення електронної пошти та групи новин.

Сучасні сервіси Інтернету
Служби Інтернету
Сервіси (служби) Інтернету — це послуги, які надаються користувачам мережі Інтернет. Із основними сервісами Інтернету, або так званими сер­вісами Веб 1.0, ви вже ознайомилися раніше. Це служба пошуку й пере­гляду інформації, електронна пошта, групи новин, файлові архіви тощо.

Деякі служби сучасного Інтернету наведено на малюнку:



Значна частина служб призначена для спілкування користувачів Інтер­нету. Ці служби отримали назву ко­мунікаційних.
Кожна служба надає користува­чам Інтернету різноманітні послуги, які прийнято називати сервісами.
Розглянемо детальніше можливості деяких служб сучасного Інтернету.
1. Служби інтерактивного спілку­вання
Служби інтерактивного спілку­вання надають можливість групі ко­ристувачів обмінюватися текстовими, звуковими або відео повідомленнями через Інтернет у реальному часі. Популярними службами інтерактивного спілкування сьогодні є Skype, Viber, WhatsApp  та інші.
Більшість служб інтерактивного спілкування побудовано за клієнт-сер- верною технологією.
Для того щоб скористатися послугами служби інтерактивного спілку­вання, потрібно:
   установити клієнтську програму вибраної служби;
   зареєструвати обліковий запис;
   виконати пошук користувачів, спілкування з якими вас цікавить, додати їх до власного списку контактів.
Для обміну повідомленнями користувачів у реальному часі з використанням служб інтерактивного спілкування потрібно, щоб обидва корис­тувачі були зареєстровані в одній і тій самій службі, їх комп’ютери були одночасно підключені до Інтернету та була б запущена клієнтська про­грама цієї служби. Якщо група користувачів обмінюється повідомлення­ми в Інтернеті в реальному часі, то таку форму спілкування називають чатом (англ. chat — бесіда).
Використовуючи програми служб інтерактивного спілкування, можна організовувати телеконференції (грец. tele — далекий, лат. confero — збираю) — обговорення певних тем групами співрозмовників, які знахо­дяться на значній відстані одне від одного. Відеоконференція передбачає використання засобів передавання відеоповідомлень під час спілкування учасників конференції.
Конференції, які організовують для обміну досвідом, навчання, презен­тації продукції та іншого, називають вебінарами (англ. web — павутиння, лат. seminarium — семінар, форма групових занять з предмета). Для проведення вебінарів можуть бути використані як клієнтські програми служб інтерактивного спілкування, так і спеціальні сайти — платформи для вебінарів, наприклад eTutorium (etutorium.com.ua), OnWebinar (webinar.ua), WIP education (webinar.ipo.kpi.ua), Google Hangouts (hangouts.google.com) та інші.
2. Форуми
Комунікаційні служби надають можливість користувачам мережі обмі­нюватися новинами, обговорювати проблеми тощо не лише в реальному часі.
Довготривалі (постійно діючі) телеконференції, у ході яких співрозмов­ники надсилають і читають текстові повідомлення у зручний для них час, називають форумами (лат. forum — площа для зборів).
Для організації форумів можуть створюватися спеціальні веб-сайти. Наприклад, на сайті Aquaforum (aquaforum.kiev.ua) організовано україн­ський форум акваріумістів, на сайті ZooCârr (zoosvit.ukrainianforum.net) — форум Всеукраїнської громадської організації «ZooCârr», на сайті Ваш Форум (forum.vash.ua) — форум мешканців Львова та Львівської області.
Також для організації форуму може бути надано частину сайту. У тако­му випадку тематика форуму, як правило, відповідає тематиці веб-сайту. Так, форуми на сайтах шкіл найчастіше присвячені обговоренню різних питань шкільного життя, на веб-сайтах музичних груп або виконавців — обговоренню їх музичної творчості, на сайтах міських адміністрацій — про­блемам міського життя тощо. Наприклад, на сайті Мої знання (mz.com.ua) організовано форум Мої знання — шкільний форум (forum.mz.com.ua) для  обговорення шкільних проблем учнями та вчителями різних шкіл України.
У структурі форумів створюються тематичні категорії, усередині них — розділи. У розділах можуть бути виділені підрозділи, які, у свою чергу, містять теми. Користувачі форумів вибирають цікаві для них теми, озна­йомлюються з існуючими повідомленнями — коментарями — та можуть залишати свої повідомлення у відповідь на існуючі.
Права користувачів на форумах різні. Користувачі з правами адміні­страторів (як правило, власники сайту або призначені ними особи) створюють категорії, розділи та підрозділи, теми форуму, мають можливість ре­дагувати та видаляти повідомлення, установлювати права для інших ко­ристувачів. Користувачі, яким надано права модераторів (англ. moderator — арбітр, голова зборів), стежать за дотриманням теми обговорення та кон­тролюють дотримання правил спілкування на форумі.
Коли користувач уперше потрапляє на форум, йому надається статус Гість (Відвідувач). На відкритих форумах Гість може переглядати пові­домлення, але для того, щоб узяти участь в обговореннях, більшість фору­мів вимагають реєстрацію. Щоб мати право запропонувати нову тему для обговорення, реєстрація обов’язкова
Соціальні мережі — це служби Інтернету, які надають можливість по­шуку друзів і знайомих, забезпечують спілкування, представлення особи­стостей, розповсюдження ідей, поглядів, розміщення цікавих матеріалів тощо. Усередині соціальних мереж відбувається об’єднання людей за ін­тересами у вигляді груп користувачів за певною тематикою.
Найпопулярнішими у світі є соціальні мережі facebook (facebook.com) та linkedin (linkedin.com) — соціальні мережі для пошуку і встановлення ділових контактів. Популярністю в української молоді користуються соці­альні мережі UkrOpen (ukropen.net), Українці (ukrainci.org.ua), Ц.УКР (ц.укр), Google+ (plus.google.com) та інші. Учасники цих мереж об’єднані за різними ознаками — за спільними інтересами, місцем навчан­ня, роботи, відпочинку, служби в армії тощо.
Використовуючи засоби, що надають сайти соціальних мереж, можна спілкуватися з користувачами, яких включено до списку друзів, перегля­дати їхні фотографії та викладати для перегляду власні, повідомляти про події, що відбуваються у вашому житті, та цікавитися новинами ваших друзів. Крім того, на сайтах можна розмістити відеоматеріали, музичні записи, ігрові додатки та інше.
У соціальних мережах створю­ються групи за інтересами, до яких може приєднатися для спілкування з однодумцями будь-який користу­вач мережі.
У той самий час засоби соціальних мереж нерідко використовують шах­раї для отримання персональних да­них користувачів Інтернету. Крім того, соціальні мережі використову­ють учасники злочинних угруповань, у них відбувається розповсюдження неправдивих і пропагандистських відомостей.
Розміщуючи власні повідомлення в соціальних мережах, слід дбати про власну безпеку та про свій імідж. За цими відомостями користувачі мере­жі створюють уявлення про кожну особистість і відповідно до неї став­ляться.

Послуги Інтернету зі створення мережних спільнот, спільного зберіган­ня аудіо-, відео- та графічних файлів, колективного редагування гіпертекстових та інших документів називають соціальними сервісами Веб 2.0.

У числі сайтів, що надають сервіси Веб 2.0, популярними є сайти для спільного зберігання мультимедійних ресурсів. Ці сайти надають можли­вість перегляду, обміну та коментування збережених ресурсів різним користувачам. Приклади сайтів, що надають такі послуги, наведено в таб­лиці
На малюнку відображено схему з основними відмінностями поко­лінь веб-технологій.

Визначальною особливістю застосування сервісів Веб 2.0 здебільшо­го є необхідність попередньої реєстрації користувачів, коли користувач у реєстраційній формі має вказати свій логін і пароль, а також заповни­ти інші поля. Як правило, при реєстрації потрібно вводити адресу своєї електронної поштової скриньки. Після успішної реєстрації на зазначену електронну адресу користувача надходить повідомлення, у якому під­тверджується логін і пароль облікового запису в сервісі та вказується посилання, за яким слід перейти для підтвердження реєстрації. Маючи обліковий запис в окремому сервісі, як, наприклад, акаунт Google, корис­тувач отримує доступ до інших сервісів. Деякі сервіси доступні користу­вачам, зареєстрованим на певному веб-сайті.

Геоінформаційні системи (ГІС) — це інформаційні системи, призначе­ні для збирання, зберігання, аналізу та відображення просторових даних. Вони дають змогу поєднати модельне зображення території (електронне відображення карт, схем, космо- й аерозображень земної поверхні) з да­ними табличного типу (різноманітні статистичні дані, списки, економіч­ні показники тощо).
Геосервіс — це сервіс Інтернету, що дає можливість отримувати та розміщувати матеріали з географічною прив’язкою на карті.
Геосервіси дають змогу вивчати фізичні й політичні карти, візуаль­но вивчати історичні, новинні дані та результати опитувань, створювати анотації до конкретних місць на карті й ділитися ними з іншими, отриму­вати географічні дані, створені іншими користувачами.
Завдяки використанню космічних зображень високої роздільної здат­ності місцевість легше «впізнається» та сприймається природно, стає можливим отримувати найбільш об’єктивну інформацію про сучасний стан місцевості та зміни, що відбулися.
Різні геосервіси можуть мати такі функції:
·        відображення об’єктів, маршрутів і їх пошук;
·        переміщення по карті, зміна масштабу відображення;
·        підключення даних до набору відображення та їх відключення;
·        підключення космічних знімків для відображення;
·        друк обраного фрагмента карти;
·        відображення даних за окремим об’єктом;
·        вимірювання відстаней.
До геосервісів належать сервіси, які побудовані на основі картографіч­ного сервісу, наприклад Google Карти (англ. Google Maps) і Планета Зем­ля (англ. Google Earth).
Сервіс Google Карти — набір додатків на основі безкоштовного карто­графічного сервісу й технологій Google для перегляду карт і супутникових знімків усього світу у веб-переглядачі.
Залежно від місцевості в сервісі Google Карти доступні різні режими відображення — у вигляді карти, супутникових знімків земної поверхні, перегляду вулиць, прокладання марштутів, відображення чи прихову­вання об’єктів місцевості, таких як визначні місця, зупинки громадсько­го транспорту, автомобільні заправки, заклади харчування тощо. Пере­хід між режимами та інші налаштування  можна обрати в меню в лівому верхньому куті карти
За допомогою інструментів у правому нижньому куті вікна можна масштабувати карту та показати місцезнаходження на карті.
Зареєстрований користувач, який має акаунт у сервісах Google, може розмістити дані про розташування на карті установи чи додати деяку на­зву місця, що буде опублікована після перевірки відповідною службою сервісу.
Геосервіс Вікімапія (http://wikimapia.org/) побудований на осно­ві картографічного сервісу та технології Вікі. Веб-сайт, побудований на основі технології Вікі, користувачі можуть самостійно змінювати чи до­повнювати за допомогою інструментів, що надаються самим сайтом. Для будь-якого об’єкта на карті зареєстрований користувач може вказати його межі та назву. Після цього для будь-якого користувача при наве­денні вказівника миші на такий об’єкт будуть відображені його межі та назва. 



Немає коментарів:

Опублікувати коментар